Сучасне життя танцю

Хореографічне мистецтво існує з найдавніших часів. Культові, трудові, мисливські та інші обряди супроводжувалися не тільки грою на музичних інструментах і співом, а й танцями. Розгорнуті танцювальні вистави, нерідко пов’язані з релігійними церемоніями, існували в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї, Вірменії, Греції, Римі й інших країнах.

 

Сучасний танець (contemporary dance) — танцювальний напрям, який включає танцювальні техніки і стилі XX — початку XXI ст., що сформувалися на основі американського і європейського танців модерн і постмодерн. Сучасний танець вирізняється яскравістю емоцій, різкими змінами настрою, і загалом вважається, що сучасний танець, як і пісня, з усіх видів мистецтва чи не найшвидше «реагує» на зміни у світі, у суспільстві зокрема. 

Часто, зароджуючись на вуличних або клубних помостах, танцювальні напрями інтегрувалися на професійні сцени естради, концерт-холів. Сучасна хореографія — це невід’ємний елемент багатьох слов’янських концертних програм та конкурсів. Так, у 2004 р. на міжнародному конкурсі пісні «Євробачення» перемогла українська співачка Руслана Лижичко з композицією «Дикі танці».

Одним із найцікавіших народних танців є танго, який виник в Аргентині. У минулому танго танцювали чоловіки, щоб здобути прихильність жінок, та згодом танець почали виконувати в парі. Музика танго вирізняється енергійним і чітким ритмом, а власне танець відображає складні взаємовідносини між закоханими, їхні почуття одне до одного. Отримавши розвиток на батьківщині, на початку XX ст. «тапгомнія» поширилася Європою, Північною Америкою і навіть Австралією.
Сьогодні, окрім аргентинського танго, існують й інші стилі, зокрема уругвайське танго, бальне танго (американського і міжнародного стилю), фінське танго і старовинне танго. Основне розмежування — це танго соціальне (аргентинське) і танго бальне.

Спочатку музика танго створювалася виключно як супровід до танців. Як самостійний інструментальний твір цей танець з’явився завдяки аргентинському композиторові та виконавцю Астору П'яццолі, якого прозвали «батьком танго».

Астор П’яццола (1921-1990) аргентинський музикант і композитор другої половини XX ст., чиї твори значно збагатили жанр танго. Народився в родині італійських емігрантів, дитинство минуло в Нью-Йорку. Серед захоплень хлопчика чільне місце посіли джаз і кінематограф. У 1937 р. повернувся на батьківщину. За дев'ять років створює в Аргентині власний музичний колектив. Улюбленим музичним інструментом П’яццоли є акордеон, який він намагається «перетворити» на сольний інструмент, створюючи для нього академічну музику. Згодом отримав стипендію на навчання в Парижі, де спрямував свою увагу на музику танго. Упродовж тривалого періоду життя гастролює з концертами містами Аргентини, Бразилії, США. Записав чимало платівок, однак світове визнання композитор здобув у 1980-х pp. у складі квінтету «Tango Nuevo».Астор П’яццола — один із небагатьох композиторів, хто зміг записати й виконати на концертах майже всі свої твори. Упродовж останнього десятиріччя свого життя композитор склав понад 300 композицій танго, 50 мелодій до кінофільмів, серед яких «Генріх IV» (режисера Марко Белоккьо), «Армагеддон» (Алена Жесуа), «Південь» і «Посилання Гарделя» (Фернанда Соланаса), а також музику до театральних вистав і балетів.

Румба — парний кубинський танець африканського походження. Вирізняється цей танець з-поміж інших передусім плавними рухами в поєднанні із широкими кроками. Найвідомішою в усьому світі мелодією румби є «Guantanarnеra» («Гуантанамера»), яку написав Хосеіто Фернандес у 30-х pp. XX ст. на вірш Хосе Марті. У пісні йдеться про мешканку кубинської провінції Гуантанамо. Сьогодні цю композицію вважають класикою латиноамерикансього танцю.

Не менш улюбленим латиноамериканським танцем є самба, що виникла в Бразилії і сьогодні є одним з національних символів цієї країни. Самба здобула світове визнання завдяки бразильським карнавалам, найвідоміший з яких відбувається в Ріо-де-Жанейро. У Бразилії виникли найрізноманітніші напрями самби, які розвиваються у численних танцювальних школах. Бразильський композитор Зекінья де Абрсу в 1917 р. написав інструментальну мелодію «Тісо-Тісо no Fuba», яку знає весь світ під скороченою назвою «Тісо-Тісо». Цю мелодію досі люблять і пам’ятають майже в усіх країнах світу, хоча з моменту її створення минуло майже сто років!